Методичний кабінет

«Карусель»:  утворюється два кільця: внутрішнє й зовнішнє. Внутрішнє кільце – це сидячі нерухомо учні, а внутрішнє – учні через кожні 30 секунд змінюються. Таким чином, вони встигають проговорити за кілька хвилин декілька тем і постаратися переконати у своїй правоті співрозмовника.

Технологія «Акваріум» полягає в тому, що декілька учнів розігрують ситуацію в колі, а інші  спостерігають і аналізують.

«Броунівський рух» припускає рух учнів по всьому класі з метою збору інформації із запропонованої теми.

«Дерево рішень»: клас ділиться на 3 або 4 групи з однаковою кількістю учнів. Кожна група обговорює питання й робить записі на своєму «дереві» (аркуш ватману), потім групи міняються місцями і дописують  на деревах сусідів свої ідеї.

«Займи позицію». Зачитується яке-небудь ствердження і учні повинні підійти до плаката зі словом «ТАК» або «НІ». Бажано, щоб вони пояснили свою позицію.

«Свіча». По колу передається запалена свіча і учні висловлюються про різні аспекти навчання.

Інтерактивні технології навчання стимулюють пізнавальну діяльність і самостійність учнів. Ця модель бачить спілкування в системі вчень-вчитель, наявність творчих (часто домашніх) завдань як обов'язкових. Інтерактивна модель своєю метою ставить організацію комфортних умов навчання, при яких всі учні активно взаємодіють між собою. Інтерактивна творчість вчителя й учня безмежна. Важливо тільки вміло направити її для  досягнення поставлених навчальних цілей.

Технологія — слово грецького походження, яке в перекладі означає «знання про майстерність». Нині є багато визначень поняття «педагогічна технологія» — понад триста. Залежно від того, як автори уявляють структуру і складники навчального процесу, це поняття трактують так:

• системний підхід (С. Гончаренко, В. Євдокимов);

• педагогічна (дидактична) система (О. Савченко);

• діяльність (Н. Абашкіна, Є. Бережна, В. Дорошенко);

• спосіб організації навчального процесу (І. Аернєр, М. Кларін);

• конструювання, моделювання навчального процесу (І. Богданова, В. Воронцов).

Усі ці визначення поєднує спільне спрямування на підвищення ефективності навчального (виховного) процесу, що гарантує досягнення запланованих результатів.

Структура педагогічної технології:

1) концептуальна основа;

2) змістова частина навчання: цілі навчання, зміст навчального матеріалу;

3) процесуальна частина — технологічний процес: організація навчального процесу, методи і форми роботи вчителів, діяльність учителя з управління процесом засвоєння матеріалу;

4) діагностика навчального процесу.

Критерії технологічності (М. Чошанов):

• концептуальність (кожній педагогічній технології має бути притаманна опора на певну наукову концепцію, що містить філософське, дидактичне та соціально-педагогічне досягнення цілей);

• системність (у педагогічній технології мають простежуватися всі ознаки системи: логіка процесу, взаємозв’язок усіх його частин, цінність);

• керованість (передбачається можливість діагностики досягнення цілей, планування педагогічного процесу);

• ефективність (технологія має вибиратися відповідно до результатів і витрат, гарантувати досягнення певного стандарту);

• відтворюваність (можливість застосування педагогічної технології в інших однотипних освітніх закладах).

Нові інформаційні технології навчання

У науковій термінології нові інформаційні технології визначаються як сукупність методів і технічних засобів збирання, організації, збереження, опрацювання, передавання й подання інформації, що розширює знання людей і розвиває їхні можливості щодо керування технічними і соціальними проблемами. Складниками нових інформаційних технологій є такі засоби і методи:

Засоби		Методи
Апаратні	Програмні
ЕОМ, персональні ЕОМ, локальні і глобальні мережі, пристрої введення-виведення, засоби збереження великих обсягів інформації, сучасне периферійне обладнання	Програмні комплекси, інформаційні системи, системи машинної графіки, системи мультимедіа та гіпермедіа, системи штучного інтелекту, програмні засоби міжкомп’ютерного зв’язку тощо	Системний аналіз, системне проектування, методи перевидання, збереження та захисту інформації, безпаперові технології, методи колективного використання новітніх інформаційних ресурсів тощо

У навчальному процесі складниками нових інформаційних технологій навчання є такі засоби і методи їх використання:

Засоби нових інформаційних технологій навчання			Методи нових інформаційних технологій навчання
Апаратні	Програмно-методичні	Навчально-методичні	Традиційна модель	Нетрадиційна модель
Класи навчально-обчислювальної техніки, локальні і глобальні навчальні комп’ютерні мережі, електронне демонстраційне обладнання, комп’ютерні лабораторії	Навчальні, контролювальні, імітаційно-моделювальні, інструментальні, службові програми; комп’ютерні курси, програмно-методичні комплекси тощо	Навчальні та методичні посібники, нормативно-технічна документація, організаційно-інструктивні матеріали тощо	Фрагментарне використання комп’ютера на уроках як тренажера або для демонстрації; контроль знань і тестування; дослідницька робота учнів у позаурочний час тощо	Дослідницька робота в комп’ютерних лабораторіях, обчислювальні експерименти, телекомунікаційні навчальні проекти, дистанційне навчання, використання пошукових систем

Основною метою нових інформаційних технологій навчання є підготовка учнів до повноцінної життєдіяльності в умовах інформаційного суспільства.

Педагогічні завдання нових інформаційних технологій навчання такі:

• інтенсифікація всіх рівнів навчально-виховного процесу, підвищення його ефективності і якості;

• побудова відкритої системи освіти, що забезпечує кожній дитині і дорослому власну траєкторію розвитку й самоосвіти;

• системна інтеграція предметних галузей знань;

• розвиток творчого потенціалу учня, його здібностей до комунікативних дій;

• розвиток умінь експериментально-дослідницької діяльності й культури навчальної діяльності;

• формування інформаційної культури учнів;

• реалізація соціального замовлення сучасного інформатизованого суспільства (підготовка фахівців у галузі інформатики та обчислювальної техніки; підготовка користувачів засобів нових інформаційних технологій).

Як показує сучасна педагогічна практика, використання комп’ютера в навчальному процесі спрямоване переважно на розв’язання таких чотирьох типів дидактичних завдань:

1. Комп’ютер використовується як допоміжний засіб для ефективного розв’язання вже існуючої системи дидактичних завдань. Змістом об’єкта засвоєння в комп’ютерній навчальній програмі цього типу є довідкова інформація, інструкції, обчислювальні операції, демонстрації тощо.

Комп’ютер, який оснащено технічними засобами мультимедіа, дозволяє використовувати дидактичні можливості відео- і аудіоінформації. Технології мультимедіа не тільки перетворили комп’ютер на повноцінного співрозмовника, а й дозволили учням, не покидаючи навчального класу (дому), бути присутніми на лекціях видатних учених і педагогів, стати свідками історичних подій минулого і сучасності, відвідати найвизначніші музеї і культурні центри світу, найвіддаленіші й цікаві, з географічного погляду, куточки Землі. Упровадження в навчальний процес гіпертекстових технологій забезпечило учнів і викладачів принципово новими можливостями роботи з довідковою інформацією. За допомогою гіпертекстових систем можна створювати перехресні посилання в текстових масивах, що полегшує пошук потрібної інформації за ключовими словами. Системи гіпермедіа дозволяють пов’язати один з одним не тільки фрагменти тексту, а й графіку, звукозаписи, фотографії, мультфільми, відеокліпи тощо.

Використання таких систем дозволяє створювати й широко тиражувати на лазерних компакт-дисках «електронні» довідники, книги, енциклопедії.

Розвиток інформаційних телекомунікаційних мереж дає новий імпульс системам дистанційного навчання, забезпечує доступ до гігантських обсягів інформації, яка зберігається в різних куточках нашої планети.

2. Комп’ютер може бути засобом, на який покладено вирішення окремих дидактичних завдань при збереженні загальної структури, мети й завдань безмашинного навчання. При цьому сам навчальний зміст не закладається в комп’ютер (ЕОМ виконує функції контролера, тренажера тощо). Цю функцію широко подано в діалогових навчальних системах, які моделюють діяльність учителя. Нині найчастіше використовуються довідково-контролюючі програми з деяких шкільних предметів. Нові цікаві можливості під час роботи з текстами дає текстовий редактор (тренажер «самоконтроль, самокорекція», порівняння з еталоном).

Широкі можливості і перспективи надають експертні навчальні системи (ЕНС). ЕНС здатні пояснити стратегію і тактику розв’язку завдань із досліджуваної предметної галузі за діалоговою підтримкою процесу розв’язування; контролювати рівень знань, умінь і навичок, діагностувати помилки учня й оцінювати достовірність контролю; автоматизовано керувати системою в цілому. Орієнтуючи учня на самостійну роботу, ЕНС ініціюють процес пізнавальної діяльності, підвищують мотивацію до навчання за рахунок варіативності самостійних робіт і можливості самоконтролю.

3. Використовуючи комп’ютер, можна ставити й розв’язувати нові дидактичні завдання, що не розв’язуються традиційним шляхом. Характерними є імітаційно-моделювальні програми, наприклад комп’ютерні програми з імітації експерименту. У цих програмах об’єктом засвоєння виступають: а) зовнішні параметри того чи того процесу; б) закономірності, які недоступні для спостереження в природних умовах; в) зв’язки імітованих явищ із тими параметрами, які автоматично задані програмою; г) пошук параметрів, які оптимізують проходження імітованого процесу тощо.

Наприклад, у процесі викладання математики можна використовувати інструментальні програмні засоби, що дають змогу створювати різні математичні моделі, керувати ними й досліджувати їхню «поведінку» (зокрема, під час вивчення тем, пов’язаних із дослідженням функцій, розв’язанням завдань на оптимізацію, моделювання геометричних об’єктів і ситуацій).

4. Комп’ютер можна використовувати як засіб, що допомагає засвоювати складні абстрактні теоретичні поняття. Таке засвоєння досягається шляхом моделювання поняття. Разом з тим реалізуються принципово нові стратегії навчання. Характерним прикладом цього напрямку розробок є так звані «комп’ютерні навчальні середовища», або «мікросвіти», що представляють моделі освоюваних галузей знань (С. Пейпер (США); Б. Сендов (Болгарія) та ін.).

Комп’ютер має багато технічних можливостей: графіку, звук, анімацію, що роблять його привабливим для дітей. Але головне, що відрізняє комп’ютер від інших засобів навчання, — це можливість діалогу — не формального діалогу, коли комп’ютер ставить запитання, а школяр повинен відповісти в жорстко заданих рамках, а інтерактивного діалогу, коли головною особою в діалозі стає дитина, коли вона нав’язує комп’ютеру свої правила або «навчає» його, примушуючи виконувати певні дії.

Проектна педагогічна технологія

Мета проектної технології — створення таких умов під час навчального процесу, за яких його результатом є індивідуальний досвід проектної діяльності учнів (О. Пєхота); створення умов для самонавчання учнів, збудження їх ініціативи, інтересів і особистих устремлінь (К. Баханов).

Основні завдання технології:

1) вчитися самостійно здобувати знання, застосовувати їх на практиці для розв’язання нових пізнавальних і практичних завдань;

2) розвивати комунікативні навички та дослідницькі вміння;

3) ознайомитися з різними поглядами на порушену проблему, отримати форму уявлення про багатоаспектність об’єктів вивчення.

Технологічні етапи проектної технології

I етап. Підготовчий: визначення теми, мети проекту.

Учні: обговорюють, шукають інформацію.

Учитель: оголошує задум, мотивує, допомагає ставити завдання.

II етап. Планування:

1) визначення джерел, засобів збору, методів аналізу інформації, засобів представлення результатів;

2) установлення критеріїв оцінювання результату і процесу.

Учні: формулюють завдання і виробляють план дій.

Учитель: корегує, пропонує ідеї, висуває пропозиції.

III етап. Збір інформації: спостереження, робота з літературою, анкетування, експеримент.

Учні: збирають інформацію.

Учитель: спостерігає, опосередковано керує діяльністю.

IV етап. Аналіз: аналіз інформації, формулювання висновків.

Учні: аналізують інформацію.

Учитель: корегує, спостерігає, радить.

V етап. Подання й оцінювання результатів: усний, письмовий звіт та оцінювання результатів і процесу дослідження за заздалегідь встановленими критеріями.

Учитель та учні: колективне обговорення, оцінювання зусиль, використаних можливостей, творчого підходу до виконання завдання.

Робота над проектом орієнтована на розв’язання учнем або групою учнів якої-небудь проблеми, яка передбачає, з одного боку, використання різноманітних методів, засобів навчання, а з іншого — інтегрування знань, умінь з різних галузей науки, техніки, творчості.

Проектна технологія реалізується з використанням сукупності дослідницьких, пошукових, творчих за своєю суттю методів, прийомів, засобів роботи педагога з дітьми.

Типи проектів: дослідницький, творчий, ігровий, інформаційний, практично зорієнтований.

Діяльність учителя та учнів у системі проектного навчання

Етап роботи над проектом	Зміст роботи	Діяльність учнів	Діяльність учителя
Підготовка	Вивчення теми й мети проекту	Обговорення предмета з учителем та отримання додаткової інформації	Ознайомлення зі змістом і допомога у визначенні мети
Планування	1. Визначення джерела інформації. 2. Визначення способів обробки та аналізу інформації. 3. Визначення способів подання інформації. 4. Визначення процедури і критеріїв оцінювання. 5. Розподіл завдань між членами групи	Розробка плану діяльності, формулювання завдань	Пропонування ідей, висловлення припущень
Дослідження	Збирання інформації	Виконання дослідження	Спостереження
Результат	Аналіз інформації, формулювання висновків	Аналіз інформації	Спостереження
Подання або звіт	Усний або письмовий звіт із демонстрацією результатів	Звітування, обговорення	Прослуховування, постановка запитань
Оцінювання результату і процесу	Рефлексія результату	Колективне узагальнення	Оцінювання діяльності

Технологія особистісно зорієнтованого уроку

Модульно-розвивальна система навчання.

Основні характеристики міні-модулів (за А. Фурманом)

1. Настановно-мотиваційний модуль

Мета: формування внутрішньої мотивації змістово спроектованої навчально-розвивальної діяльності вчителя та учнів.

Основний психолого-педагогічний зміст:

• постановка нових навчально-виховних цілей;

• стимулювання прагнення учнів до успіхів у діяльності;

• актуалізація мотиваційних резервів учнів;

• створення психологічного клімату довіри між учителем і учнем;

• відчуття учнем власної компетентності;

• внутрішнє входження вчителя й учня в ситуацію вільного вибору;

• позитивне проблемно-діалогічне прийняття учнем навчально-виховних цілей;

• введення учнів у спроектоване понятійно-термінологічне поле;

• формування внутрішньої мотивації учіння;

• привернення уваги учнів до змістового модуля;

• доказовість актуальності виучуваного матеріалу;

• емоційна насиченість пізнавальної активності учнів;

• усвідомлення учнями проблемно-пошукового поля;

• пред’явлення структурно-часової моделі ціннісної навчальної діяльності;

• попередня самостійна робота учнів, у тому числі випереджальні домашні завдання, досліди тощо.

2. Змістово-пошуковий модуль

Мета: розвиток пошуково-пізнавальної активності й самостійності учнів.

Основний психолого-педагогічний зміст:

• мінімізація теоретичного матеріалу теми;

• ґрунтовна психологічна готовність учителя й учнів до спільного пошуку нового знання;

• актуалізація опорних знань і пошук їхніх зв’язків із невідомими знаннями;

• формування й перероблення кожним учасником навчального процесу внутрішніх проблемних ситуацій, що функціонують на основі єдиної навчальної проблемної ситуації;

• створення оптимальних психолого-дидактичних умов для продуктивного функціонування внутрішніх проблемних ситуацій учителя й учня;

• змістовність і розгорнутість зовнішнього і внутрішнього нововведень.

3. Контрольно-смисловий модуль

Мета: первинне осмислення (розвиток оцінки й самооцінки, контролю й самоконтролю, формування пошуково-смислового поля).

Основний психолого-педагогічний зміст:

• система завдань для оцінювання рівнів засвоєння й розуміння навчального матеріалу;

• рівні осмислення навчальної інформації залежно від віку;

• оцінювання учнями правильності розуміння набутих знань;

• корекція адекватності оволодіння навчальною інформацією;

• проміжна рефлексія учителем правильності форм і методів результативності навчання;

• стимулювання успіхів у конкретній навчальній діяльності;

• визначення ступеня оволодіння навчальним матеріалом;

• визначення рівня розуміння смислового змісту виучуваного.

4. Адаптивно-перетворювальний модуль

Мета: формування вмінь, навичок і норм діяльності, застосування знань у нестандартних ситуаціях.

Основний психолого-педагогічний зміст:

• система вправ для вироблення вмінь і навичок;

• диференціація навчальних завдань, форм і методів навчальної діяльності для практичного використання знань;

• відпрацювання способів навчальної діяльності;

• творче перенесення знань у нові умови діяльності;

• взаємооцінка засвоєних знань і вироблення вмінь учнями;

• осмислення ефективності різних форм діяльності в різних ситуаціях.

5. Системно-узагальнювальний модуль

Мета: формування цілісної системи особистих знань.

Основний психолого-педагогічний зміст:

• уміння визначити місце певного модуля в загальному змісті навчального курсу й освіти в цілому;

• тестове оцінювання рівня оволодіння знаннями, нормами, цінностями;

• встановлення зв’язків і закономірностей між поняттями і явищами (аналіз і синтез), причинно-наслідкових, функціональних та інших зв’язків;

• структурування виучуваного матеріалу;

• встановлення логічних зв’язків;

• оформлення систематизованих знань через знаково-графічні засоби (таблиці, схеми та ін.);

• перехід від часткових до широких узагальнень.

6. Контрольно-рефлексивний модуль

Мета: розвиток творчої рефлексії.

Основний психолого-педагогічний зміст:

• підсумковий контроль оволодіння знаннями, нормами, цінностями;

• взаємозалежність оцінки вчителя і самооцінки учня;

• спільний звіт учителя й учня про соціальне зростання під час проходження повного функціонального циклу;

• усвідомлення засвоєного набору норм діяльності;

• особистий відбір змістових цінностей.

Педагогічна технологія розвивального навчання

(Д. Ельконіна — В. Давидова)

Концептуальні положення системи розвивального навчання знаходимо в обґрунтуванні А. Виготського, А. Занкова, В. Давидова, Д. Ельконіна. Так, А. Виготський установив, що розвиток інтелекту дитини відбувається через зону «найближчого розвитку», коли дитина спочатку може робити щось у співпраці з дорослими, а потім переходить на такий рівень розвитку, коли цю дію може виконати самостійно. А. Виготський вважав, що «тільки те навчання в дитячому віці буде добре, коли воно випереджує розвиток і веде розвиток за собою».

Дидактична парадигма розвивального навчання базується на розумінні учня як суб’єкта пізнання, а навчальний процес розглядається не як діяльність, що спрямована на нагромадження суми наукових знань, їх засвоєння і відтворення, а як розвиток пізнавальних здібностей. Утверджується ідея, що розвиває не саме знання, а спеціальне його конструювання, моделювання, методи пізнання (Б. Скомороський).

Головна мета розвивального навчання — забезпечити розвиток дитини; формування активного, самостійного, творчого мислення учнів і на цій основі поступового переходу до самостійного навчання.

Завдання розвивального навчання: формування особистості з гнучким розумом, розвиненими потребами до подальшого пізнання та самостійних дій, певними навичками та творчими здібностями.

На думку О. Дусавицького, головною метою розвивального навчання є формування «вміння вчитися» — загальної здібності, яка дозволяє учням у майбутньому самостійно оволодівати будь-якими знаннями.

Розвивальне навчання передбачає педагогічно доцільну організацію навчального процесу, за якої учень має оптимальні умови для розумового розвитку відповідно до його навчальних можливостей. Це так вибудована модель розвивальної взаємодії, яка забезпечує максимальний розвиток навчально-пізнавальної активності і учня, і вчителя, як зазначає Б. Скомороський.

Модель організації розвивального навчання передбачає реалізацію таких етапів (О. Любарська):

•  формування в учнів мотивів навчання, позитивного ставлення до нього;

• оволодіння новою інформацією, тобто пізнавальна діяльність школярів, спрямована на опанування нових знань та способів навчальних дій;

• відтворювання учнями засвоєного матеріалу;

• формування вмінь та навичок у стандартних і нових умовах;

• узагальнення знань, умінь та навичок школярів;

• продуктивна пізнавальна діяльність учнів для формування знань, умінь та навичок на творчому рівні.

Принципи розвивального навчання:

• заняття здійснюються на високому рівні складності;

• вивчення програмового матеріалу високими темпами;

• провідне місце теорії;

• усвідомлене засвоєння учнями навчального матеріалу, засобів застосування знань на практиці.

Теоретичні засади розвивального навчання (Б. Скомороський).