Методичний кабінет

Нові інформаційні технології навчання

У науковій термінології нові інформаційні технології визначаються як сукупність методів і технічних засобів збирання, організації, збереження, опрацювання, передавання й подання інформації, що розширює знання людей і розвиває їхні можливості щодо керування технічними і соціальними проблемами. Складниками нових інформаційних технологій є такі засоби і методи:

У навчальному процесі складниками нових інформаційних технологій навчання є такі засоби і методи їх використання:

Основною метою нових інформаційних технологій навчання є підготовка учнів до повноцінної життєдіяльності в умовах інформаційного суспільства.

Педагогічні завдання нових інформаційних технологій навчання такі:

• інтенсифікація всіх рівнів навчально-виховного процесу, підвищення його ефективності і якості;

• побудова відкритої системи освіти, що забезпечує кожній дитині і дорослому власну траєкторію розвитку й самоосвіти;

• системна інтеграція предметних галузей знань;

• розвиток творчого потенціалу учня, його здібностей до комунікативних дій;

• розвиток умінь експериментально-дослідницької діяльності й культури навчальної діяльності;

• формування інформаційної культури учнів;

• реалізація соціального замовлення сучасного інформатизованого суспільства (підготовка фахівців у галузі інформатики та обчислювальної техніки; підготовка користувачів засобів нових інформаційних технологій).

Як показує сучасна педагогічна практика, використання комп’ютера в навчальному процесі спрямоване переважно на розв’язання таких чотирьох типів дидактичних завдань:

1. Комп’ютер використовується як допоміжний засіб для ефективного розв’язання вже існуючої системи дидактичних завдань. Змістом об’єкта засвоєння в комп’ютерній навчальній програмі цього типу є довідкова інформація, інструкції, обчислювальні операції, демонстрації тощо.

Комп’ютер, який оснащено технічними засобами мультимедіа, дозволяє використовувати дидактичні можливості відео- і аудіоінформації. Технології мультимедіа не тільки перетворили комп’ютер на повноцінного співрозмовника, а й дозволили учням, не покидаючи навчального класу (дому), бути присутніми на лекціях видатних учених і педагогів, стати свідками історичних подій минулого і сучасності, відвідати найвизначніші музеї і культурні центри світу, найвіддаленіші й цікаві, з географічного погляду, куточки Землі. Упровадження в навчальний процес гіпертекстових технологій забезпечило учнів і викладачів принципово новими можливостями роботи з довідковою інформацією. За допомогою гіпертекстових систем можна створювати перехресні посилання в текстових масивах, що полегшує пошук потрібної інформації за ключовими словами. Системи гіпермедіа дозволяють пов’язати один з одним не тільки фрагменти тексту, а й графіку, звукозаписи, фотографії, мультфільми, відеокліпи тощо.

Використання таких систем дозволяє створювати й широко тиражувати на лазерних компакт-дисках «електронні» довідники, книги, енциклопедії.

Розвиток інформаційних телекомунікаційних мереж дає новий імпульс системам дистанційного навчання, забезпечує доступ до гігантських обсягів інформації, яка зберігається в різних куточках нашої планети.

2. Комп’ютер може бути засобом, на який покладено вирішення окремих дидактичних завдань при збереженні загальної структури, мети й завдань безмашинного навчання. При цьому сам навчальний зміст не закладається в комп’ютер (ЕОМ виконує функції контролера, тренажера тощо). Цю функцію широко подано в діалогових навчальних системах, які моделюють діяльність учителя. Нині найчастіше використовуються довідково-контролюючі програми з деяких шкільних предметів. Нові цікаві можливості під час роботи з текстами дає текстовий редактор (тренажер «самоконтроль, самокорекція», порівняння з еталоном).

Широкі можливості і перспективи надають експертні навчальні системи (ЕНС). ЕНС здатні пояснити стратегію і тактику розв’язку завдань із досліджуваної предметної галузі за діалоговою підтримкою процесу розв’язування; контролювати рівень знань, умінь і навичок, діагностувати помилки учня й оцінювати достовірність контролю; автоматизовано керувати системою в цілому. Орієнтуючи учня на самостійну роботу, ЕНС ініціюють процес пізнавальної діяльності, підвищують мотивацію до навчання за рахунок варіативності самостійних робіт і можливості самоконтролю.

3. Використовуючи комп’ютер, можна ставити й розв’язувати нові дидактичні завдання, що не розв’язуються традиційним шляхом. Характерними є імітаційно-моделювальні програми, наприклад комп’ютерні програми з імітації експерименту. У цих програмах об’єктом засвоєння виступають: а) зовнішні параметри того чи того процесу; б) закономірності, які недоступні для спостереження в природних умовах; в) зв’язки імітованих явищ із тими параметрами, які автоматично задані програмою; г) пошук параметрів, які оптимізують проходження імітованого процесу тощо.

Наприклад, у процесі викладання математики можна використовувати інструментальні програмні засоби, що дають змогу створювати різні математичні моделі, керувати ними й досліджувати їхню «поведінку» (зокрема, під час вивчення тем, пов’язаних із дослідженням функцій, розв’язанням завдань на оптимізацію, моделювання геометричних об’єктів і ситуацій).

4. Комп’ютер можна використовувати як засіб, що допомагає засвоювати складні абстрактні теоретичні поняття. Таке засвоєння досягається шляхом моделювання поняття. Разом з тим реалізуються принципово нові стратегії навчання. Характерним прикладом цього напрямку розробок є так звані «комп’ютерні навчальні середовища», або «мікросвіти», що представляють моделі освоюваних галузей знань (С. Пейпер (США); Б. Сендов (Болгарія) та ін.).

Комп’ютер має багато технічних можливостей: графіку, звук, анімацію, що роблять його привабливим для дітей. Але головне, що відрізняє комп’ютер від інших засобів навчання, — це можливість діалогу — не формального діалогу, коли комп’ютер ставить запитання, а школяр повинен відповісти в жорстко заданих рамках, а інтерактивного діалогу, коли головною особою в діалозі стає дитина, коли вона нав’язує комп’ютеру свої правила або «навчає» його, примушуючи виконувати певні дії.